У ці грудневі дні Україною мандрує незвичайне турне, присвячене "Золотому м'ячу" — найпрестижнішій індивідуальній нагороді у світі футболу.
Вперше в своїй історії, що почалася в 1956 році, бажаний трофей вирушає у таку тривалу і далеку подорож, що є свідченням поваги до видатного українського футбольного майстра Андрія Шевченка. Двадцять років тому, точніше, 13 грудня 2004 року ввечері, він отримав перехідний "Золотий м'яч" у Парижі з рук директора редакції відомого тижневика "France Football" Жерара Ерно.
Цей момент - один із найяскравіших у моїй професійній кар'єрі. Мені надзвичайно приємно, що сьогодні "Золотий м'яч" перебуває в Києві і продовжить свою подорож українськими містами. Це чудова можливість надихнути молодь займатися футболом, нагадуючи про те, що праця та наполегливість приносять плоди. Це також демонструє, що все можливо, якщо ти дійсно захоплений своєю справою. Я вірю, що в Україні вже росте наступний кандидат на звання володаря "Золотого м'яча", - зазначив відомий футболіст і нинішній президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко під час урочистої презентації трофею в парку Тараса Шевченка, неподалік Київського університету.
ВЕЛИЧЕЗНИЙ ФУТБОЛ: З ОБОЛОНСЬКОГО ДВОРУ НА ПРОФЕСІЙНИЙ РІВЕНЬ
Турне "Золотого м'яча" охоплює не лише великі українські міста, а й маленький, історичний Яготин. І це зовсім не випадково, адже саме в цих місцях, у селі Двірківщина старого Яготинського району, 29 вересня 1976 року розпочалася життєва стежка Андрія, про яку ми вам розповімо далі.
...Через три роки після його народження сім'я переїхала в Київ, на Оболонь. Батько, Микола Григорович, був за професією військовим, тож поважав дисципліну і хотів, щоб Андрій закінчив військове училище і теж присвятив себе армійській службі. Але хлопчина захопився футболом і за найменшої нагоди рвався на ігровий майданчик. Часто через вікно - їхня квартира була на першому поверсі навпроти майданчика.
Подальший розвиток кар'єри Андрія був визначений його зустріччю з дитячим футбольним тренером Олександром Шпаковим. Олександр Олександрович завжди прагнув відвідувати дитячі футбольні змагання в Києві, а також дворові матчі, щоб оцінити потенційних гравців. Під час однієї з таких "баталій" на Оболоні він помітив двох хлопчаків, які виділялися своїм талантом серед інших дітей.
Одним з них і був Андрій Шевченко. Запропонував йому тренуватися з ровесниками в "Динамо". Але потрібна була згода батьків. Микола Григорович проти не був, однак поставив умову: виправиш оцінки в школі, поліпшиш навчання, тоді й дозволю. Тренер пообіцяв, що допоможе в цьому - у нього була своя, футбольна методика виховання і впливу на дітей. А ще він бачив, з якою самовідданістю тренується Андрій і як на очах прогресує.
- Ми багато грали: і після навчання, і ввечері при світлі одного ліхтаря, і взимку на снігу або на льоду. - пригадує свої шкільні роки Андрій Швченко. - У нас в дворі у футбол вміли грати всі. І моєю мрією було стати гравцем київського "Динамо". Як це здавалося нездійсненним, якою далекою бачилася ця мета! Ніби казка на ніч. Але минув час, і я максимально наблизив мрію до реальності. Коли вперше вийшов на поле в футболці "Динамо" в основній команді клубу, вже розумів: це не казка, а моє життя, це те, чого я хотів і досягнув сам.
Олександр Шпаков вважає, що всі успіхи Андрія Шевченка у футболі зумовлені його незламним і наполегливим характером. Він має справжню нелюбов до поразок у будь-якій справі. Його метою завжди була лише перемога та невичерпне прагнення до гри. Коли відбувся випуск з футбольної школи "Динамо-2", Володимир Онищенко, що на той час очолював головну команду, звернувся до Шпакова з проханням порекомендувати кілька гравців для основного складу. Олександр Олександрович без вагань назвав серед них Андрія Шевченка. Так і розпочалася кар'єра молодого динамівця у великому футболі.
КОМАНДА-ЗІРКА ТВОРИЛА ЯСКРАВИХ ЗІРОК
Думається, цей процес взаємозалежний. По-справжньому талановиті, глибоко віддані футболу молоді гравці, коли сходяться їхні шляхи в один і той же час в одній команді, посилюють її і допомагають тренерам сформувати команду-зірку. І навпаки: в такій команді шліфуються грані молодих талантів, творяться яскраві футбольні зірки-особистості.
Таким чином, у середині дев'яностих років команда "Динамо" (Київ) зазнала значних змін, коли до її лав приєдналися такі талановиті гравці, як Андрій Шевченко, Олександр Шовковський, Сергій Ребров, Юрій Калитвинцев, Віктор Леоненко, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Олександр Головко, Сергій Федоров, Андрій Гусин, Віталій Косовський та інші. Протягом наступних двох-трьох років, особливо після повернення Валерія Васильовича Лобановського на пост головного тренера, ці особистості здобули популярність, яка виходила далеко за межі України, а сам клуб "Динамо" здобув статус одного з грандів європейського футболу.
У оновленому та значно омолодженому складі "Динамо" Андрій Шевченко виступав на позиції нападника, часто завершуючи атаки команди точними ударами. У фанатському середовищі він отримав прізвисько "Шева" і швидко став одним із найбільш улюблених гравців. У своєму дебютному сезоні в основному складі "Динамо" він зіграв 17 матчів. У наступному сезоні його статистика покращилася: він провів 31 гру, що стало найвищим показником серед одноклубників, і з 18 забитими голами посів друге місце серед бомбардирів чемпіонату України, поступившись лише двома голами Тимурлану Гусейнову з одеського "Чорноморця".
Цей період можна охарактеризувати як етап панування динамівців у світі українського футболу. У деяких сезонах їм намагалися скласти конкуренцію такі клуби, як дніпропетровський "Дніпро" та "Чорноморець". На той час донецький "Шахтар" лише починав розвивати свої спортивні можливості. А "Динамо" невпинно домінувало на футбольних аренах, здобуваючи численні трофеї. Успіхи команди ставали відображенням зусиль тих, хто працював на результат. Починаючи з 1995 року, Андрій Шевченко протягом п'яти сезонів поспіль ставав чемпіоном України та тричі вигравав Кубок України разом із командою.
НА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ОКОЛИЦІ
Проте справжня вартість цих тріумфів, а також рівень гри команди "Динамо", були яскраво продемонстровані в їхніх виступах на європейській футбольній арені, зокрема в найпрестижнішому турнірі – Лізі чемпіонів. Андрій Шевченко вперше взяв участь у цьому змаганні ще в 1994 році. Це був заключний поєдинок групового етапу, де разом з динамівцями грали французький ПСЖ, мюнхенська "Баварія" та московський "Спартак". У першій грі кияни здобули перемогу над "Спартаком", але в наступних матчах зазнали поразок. У завершальному поєдинку групи, що відбувся 7 грудня в Києві, вони програли з рахунком 1:4. Єдиний гол у ворота мюнхенців на рахунку дебютанта Ліги чемпіонів Андрія Шевченка.
Відтоді він провів у Лізі чемпіонів десятки матчів і став одним з найкращих бомбардирів цього високопрестижного турніру. Чи не найбільшою сенсацією стала його гра (зрештою, як і всіх динамівців) 7 листопада 1997 року на "Камп Ноу" проти знаменитої "Барселони". Напередодні цього матчу провідна іспанська спортивна газета "Маrca" вийшла з великим знімком головного тренера "Барселони" Луї ван Гала, який приставив до скроні вказівний палець правиці, наче пістолет. Під знімком були слова наставника каталонців: "Я впевнений, що суперник вибере на гру вичікувальну тактику. Нам слід цим скористатися. Ми зобов'язані перемогти, хоч щоб там було". В іншому популярному виданні "Ел Мундо Депортіво" напередодні гри було процитоване висловлювання бразильського легіонера "Барси" Джованні: "Даю гарантію, що ми виграємо. Причому заб'ємо не один гол, а, швидше всього, розіб'ємо "Динамо" вщент".
У цьому поєдинку дійсно було забито не один, а цілісіньких чотири голи, і всі вони опинилися у воротах «Барселони». Три з цих м'ячів записав на свій рахунок нападник київської команди Андрій Шевченко. Особливо вразив його другий гол, коли Андрій зміг виграти «воздушну дуель» у воротаря «Барселони» Вітора Байї. Після гри я запитав у Шевченка: «Як тобі вдалося це зробити? Воротар завжди має перевагу, адже може використовувати руки». На що Андрій відповів: «Він просто вдався до піжонства, і таке потрібно карати. Я це й зробив».
Того вечора Андрій Шевченко демонстрував надзвичайну форму. Коли його збили в штрафному, арбітр, не вагаючись, вказав на позначку для пенальті. Шевченко звернувся до своїх партнерів, просячи дозволити йому виконати цей важливий удар. Він знову обіграв Вітора Байю: воротар стрибнув у правий кут, але м'яч опинився у лівому.
Безсумнівно, поразка "Барселони" на її домашньому стадіоні, що вміщує сто тисяч глядачів, є однією з найяскравіших глав у футбольній кар'єрі Андрія Шевченка. Проте це не єдиний значущий момент у його історії. Варто зазначити, що команда "Динамо" помітно виділялася на європейській футбольній сцені, зокрема, у 1999 році, коли вона дійшла до півфіналу Ліги чемпіонів. Як відомо, в боротьбі за вихід до фіналу "Динамо" зазнало поразки від мюнхенської "Баварії" (3:3 в Києві та 0:1 у Мюнхені), проте в цей час про киян заговорила футбольна спільнота, а гравці тієї команди стали об'єктом уваги провідних клубів світу.
Міланський етап кар'єри завершився тріумфом у вигляді здобуття "Золотого м'яча".
Трансфер Андрія Шевченка до легендарного клубу "Мілан" у свій час викликав великий резонанс: італійська команда витратила на цю угоду 25 мільйонів доларів, що було надзвичайно великою сумою для тих років.
Шевченко одразу почав показувати свою силу на полі, і це йому допомогло швидко адаптуватися в команді. Після дебютного голу в ворота "Лече" Андрій почав регулярно забивати м'ячі в чемпіонаті Італії і закінчив свій перший сезон з двадцятьма чотирма голами найкращим його бомбардиром.
Через чотири роки він знову стане найкращим в італійській Серії А і знову запише на свій рахунок 24 м'ячі. Виступаючи за "Мілан" в італійській першості та в інших офіційних турнірах, він забив за сім років 175 голів і зайняв друге місце серед бомбардирів команди за всю її історію (перше посів Гунар Нордаль, який грав ще в тридцяті роки минулого століття).
Безумовно, серед численних голів Андрія Шевченка є ті, які залишилися в пам'яті його численних шанувальників як в Україні, так і за її межами. Одним із найзначніших моментів став вирішальний удар нашого нападника з 11-метрової позначки у фіналі Ліги чемпіонів 2003 року. Це була зустріч, що отримала назву "італійський фінал", у якій "Мілан" змагався з туринським "Ювентусом". Незважаючи на високу напругу та численні атаки з обох сторін, основний та додатковий час не принесли жодного гола. Настала черга серії пенальті. Це була справжня битва нервів та майстерності. Після п'ятого удару Дель П'єро з "Ювентуса" зрівняв рахунок, але "Мілан" отримав ще один шанс. Андрій Шевченко підійшов до м'яча. "Він завжди зберігав холоднокровність у подібних ситуаціях", - згадує тодішній капітан "Мілана" Паоло Мальдіні. - "Суддя змусив нас чекати 15-20 секунд, і ми відчували напругу. Це могло стати для нас проблемою. Ми сподівалися, що Шева зможе впоратися і не втратить впевненості в собі. І він зробив це".
Ми пам'ятаємо той фінал і його кульмінаційний момент - влучний удар нашого Андрія Шевченка, бо за "Мілан" тоді вболівали і дивилися фінальну гру Ліги чемпіонів не лише італійські прихильники команди, а й уся футбольна Україна, яка пишалася своїм повпредом у провідному, а на той час і найсильнішому чемпіонаті - італійському. Шеіченку тоді була надана можливість побувати з Кубком в Україні Прилетівши з трофеєм у Київ, він насамперед пішов на могилу Валерія Васильовича Лобановського і до пам'ятника йому на стадіоні "Динамо", щоб віддати шану людині, яка так багато зробила для його успіхів у футболі.
Андрій Шевченко мав всі шанси вдруге стати володарем Ліги з "Міланом". У фінальному поєдинку 2005 року, після першого тайму протистояння з "Ліверпулем", команда з Мілана вела з рахунком 3:0. Однак у другій половині гри ситуація змінилася, і англійці змогли зрівняти рахунок. У підсумку все вирішилось у серії пенальті.
Фортуна відійшла від Шевченка та його товаришів по команді.
Рік тому Андрій Шевченко отримав титул найкращого футболіста Європи та отримав престижну нагороду "Золотий м'яч". Це стало вже третьою перемогою українських футболістів, зокрема вихованців київського "Динамо". Перед Шевченком цю почесну відзнаку отримували Олег Блохін та Ігор Бєланов.
Час, проведений Андрієм Шевченком у "Мілані", став яскравим етапом у його спортивній кар'єрі. У 2003 році він не лише здобув перемогу в Лізі чемпіонів, але й став володарем Суперкубка УЄФА, коли "Мілан" обіграв "Порту" з рахунком 1:0, а вирішальний гол забив саме він. Того ж року команда під його керівництвом виграла Кубок Італії, а вже наступного року здобула Суперкубок Італії. "Червоний і чорний, кольори "Мілана", назавжди залишаться в моєму серці, - зізнається Шевченко через понад десять років. - Цей клуб дав мені справді багато".
Але тоді, на піку своєї форми і популярності, він вирішив перевірити свої сили у ще одному топовому чемпіонаті, у складі його одного з грандів - лондонського "Челсі". За те, щоб мати у складі "Челсі" такого видатного футболіста, власник лондонського клубу російський мільярдер Роман Абрамович заплатив "захмарну" суму - близько 45 мільйонів доларів. На той час більше було заплачено за перехід Зінедіна Зідана в мадридський "Реал".
На жаль, Андрій не зміг знайти своє місце у "Челсі", коли команду очолював Жозе Моурінью. Перш за все, його кар'єрі завадила травматичність: протягом двох років він переніс дві операції. Крім того, Моурінью вважав, що основним нападаючим команди повинен бути Дідьє Дрогба, а Шевченка перевели на фланг. Ситуацію ускладнювало й те, що клуб підписав ще одного зіркового гравця — Міхеля Баллака з "Баварії". Це стало надмірним навантаженням для команди. Керівництво "Челсі" не було задоволене грою, і на зміну Моурінью прийшов Авраам Грант, який ініціював підписання ще одного нападника — Ніколя Анелька. В результаті Шевченко знову рідше виходив на поле. Його досягнення в "Челсі" були значно скромнішими, ніж у "Мілані". Проте в ті роки він здобув з командою Кубок Англії (2007), Кубок Футбольної ліги (2007), Суперкубок Англії (2009) і став фіналістом Ліги чемпіонів Європи 2008 року.
У серпні 2008 р. Шевченко повертається в "Мілан" в оренду з правом викупу. Але там вже багато нових гравців. Зокрема, його сьомий номер переданий молодому бразильському нападаючому Пату. Андрій виходить на поле, але забиває нечасто. Після тривалих переговорів він повертається в "Челсі", а в серпні стає гравцем клубу, з якого починався його великий шлях у футболі.
Не варто й говорити про те, з якою радістю мільйони шанувальників київського "Динамо" зустріли його повернення. 31 серпня після десятирічної паузи він знову вийшов на поле стадіону імені Валерія Лобановського і забив гол у ворота донецького "Металурга". Після гри він висловився: "Я знав, що в Києві мене люблять, але не міг уявити, що це настільки".
Безумовно, роки, а також старі й нові травми мали свій вплив. Проте Андрій Шевченко, з його невід'ємним номером сім на футболці, залишався не лише грізним нападаючим для суперників, а й справжнім зразком для молодих гравців київського «Динамо». Він у великій мірі виконував роль граючого тренера для команди.
І ще поставив для себе мету - зіграти за збірну України вдома, на Чемпіонаті Європи 2012 року.
"ВІЧНИЙ ГРАВЕЦЬ" ТА НАЙВИДАТНІШИЙ ФОРВАРД КОМАНДИ
Вперше Андрій Шевченко, який на той момент був лише вісімнадцяти років, надів футболку національної збірної 25 березня 1995 року. Ця подія відбулася під час невдалого матчу відбору на чемпіонат Європи проти команди Хорватії в Загребі, де українці зазнали поразки з рахунком 0:4. Через два роки, 2 квітня 1997 року, він відзначився своїм першим голом у офіційних змаганнях: у кваліфікаційнім матчі чемпіонату світу наша команда здобула перемогу над Північною Ірландією. Цей гол був особливим, адже Шевченко забив його, хоч і отримав травму в момент, коли намагався випередити воротаря суперників, але в результаті зіткнувся з ним.
В загальному, він забив 48 голів за національну команду, зігравши 111 матчів.
Голи Шевченка у складі збірної — це особлива та вражаюча тема. Проте ми зосередимося на одному з його голів, який, безсумнівно, залишив слід у пам'яті не лише вболівальників України, а й у серці самого спортсмена.
Лужники, 9 жовтня 1999 року. Матч між збірними Росії та України викликав небачений ажіотаж і супроводжувався винятковими заходами безпеки. Навіть ми, журналісти з України, які отримали акредитацію, відчували на собі психологічний тягар подій. А що вже казати про гравців. У разі перемоги Україна могла зайняти першу позицію в групі, а нічия вивела б її у плей-оф. Росії потрібна була лише перемога, і господарі поля були на крок від цього успіху, ведучи 1:0 до 88-ї хвилини. Але раптом був призначений штрафний удар на ворота росіян, причому фол стався за пів метра від бокової лінії. До м'яча підійшов Андрій Шевченко... Він завдав удару, і м'яч, підкручений неймовірним чином, опинився у воротах разом з голкіпером збірної Росії Олександром Филимоновим. Ось як цей історичний момент пригадує сам автор легендарного гола (цитата з його коментаря для zbirna.ua).
- Була важка гра. Проти мене діяли персонально, часто порушували правила - включали тактику дрібного фолу. Думаю, при сучасному суддівстві арбітр роздав би в тому матчі чимало карток. Втім, в той час я вже звик до такої уваги. Навіть французи намагалися мене щільно опікати - один в один не залишали, постійно йшла страховка. Всі розуміли, що мені не можна давати простір, я цим добре користувався. Для мене не було проблемою обіграти одного або двох захисників і втекти від них. Ось мене і збивали, штовхали, тримали за футболку. Я терпів. Але коли в Москві з'явився цей штрафний, у мене була якась внутрішня впевненість. Відразу подумав: "Буду бити, це шанс". Ми пішли від поразки і вирвали цю путівку в плей-офф.
Штрафний удар у ворота Олександра Філімонова не стався випадково. По-перше, я вже раніше подібним чином забивав - "Баварії", "Карпатам" та ще кільком командам. По-друге, ми багато працювали над стандартними ситуаціями після тренувань з Леонідом Буряком, який тоді допомагав Йожефу Сабо в національній збірній. Тренер знаходився у відмінній формі, а його точні флангові передачі допомагали мені та Сергію Реброву вдосконалити наші навички завершення атак. Після цього ми активно виконували кутові та штрафні удари. Я завжди прагнув направити м'яч у ворота, якщо він потрапляв під зручну праву ногу. Я поставив собі завдання: будь-яка подача повинна йти в сторону воріт. М'яч рухається за певною траєкторією, проходить через стінку і опускається, що завжди є викликом для голкіпера. А якщо перед воротарем проходить група гравців, і ми домовлялися про це, то ймовірність успіху зростає. Ось так все і сталося, - розповів Андрій Шевченко.
Ми в ложі преси вибухнули радісними емоціями. Натомість російські журналісти, як і всі уболівальники російської збірної, були в шоку.
Після останнього туру в четвертій групі місця серед команд-лідерів розподілилися так: Франція - 21 очко, Україна - 20, Росія - 19. Наша збірна вийшла у плей-оф, де, на жаль, поступилася команді Словенії. В іншому кваліфікаційному турнірі - за право зіграти у фінальній частині на футбольних аренах Німеччини 2006 року Андрій Шевченко забив п'ять м'ячів. Запам'ятався, зокрема, його гол у ворота збірної Греції в Києві. Греки виступали в цьому турнірі в ранзі чемпіонів Європи. Призначається штрафний удар з лівого крила нашої атаки. Якби воротар грецької збірної Нікополідіс згадав, який конфуз у подібній ситуації пережив 1999 року в Москві голкіпер збірної Росії Филимонов, він би, напевне, набагато уважніше і сконцентрованіше діяв під час виконання Шевченком штрафного з тридцятиметрової відстані та ще й під гострим кутом до воріт. Не згадав, а, може, не бачив того лужниковського епізоду, тому й пропустив: м'яч підступно прослизнув між ногами Нікополідіса в сітку воріт...
Та особливо пам'ятна гра збірної України у фінальній частині чемпіонату світу-2006, на якому українці увійшли до вісімки найсильніших команд планети. І, звісно, ми добре пам'ятаємо два голи, проведені у ворота суперників Андрієм Шевченком. Перший - у поєдинку із збірною Саудівської Аравії. Після прикрої поразки 0:4 в Лейпцигу від Іспанії нашій збірній відступати було нікуди, і вона переконливо переграла Саудівську Аравію. Один із голів, скориставшись націленою передачею Максима Калініченка, забив на 46-ій хвилині Андрій Шевченко. А згодом він зроби стрімкий рейд у штрафний майданчик суперника і, як нам здалося, міг сам влучно пробити, але ще кращу позицію мав Калініченко. Андрій віддав йому філігранний пас, і рахунок став 4:0. Як і в Лейпцигу. Тільки цього разу свято на нашій вулиці!
Останнім поєдинком для нашої команди став матч у Берліні проти збірної Тунісу, яка на той момент була чинним володарем Кубка Африки. Для української команди підходила навіть нічия. Проте, історія футболу сповнена прикладів, коли ставка на нічийний результат призводить до невдачі. На "Олімпіаштадіоні" наша команда продемонструвала той самий стиль гри, що й в зустрічі з Саудівською Аравією, не дозволяючи тунісцям вільно приймати та обробляти м’яч, а також відкриватися та відриватися від наших захисників, загрожуючи воротам Олександра Шовковського. Вийшовши на другий тайм з нульовим рахунком і відчуваючи, що мета - вийти в одну восьму фіналу - стала близькою, наші гравці, можливо, почали грати на утримання результату. Ця тактика виявилася ірраціональною, що стало зрозуміло після двох небезпечних штрафних ударів біля наших воріт.
У цьому моменті відбувся значний психологічний злам у грі. Андрій Шевченко, який активно брав участь у атаках, на сімдесятій хвилині швидко прорвався до штрафного майданчика тунісців. Сприяючи проходу між воротарем і захисником, він несподівано впав на газон. Цей епізод після матчу став предметом жвавих дискусій. Чи був це пенальті? Суддя, парагваєць Карлос Амарілла, без жодних вагань вказав на одинадцятиметрову позначку. Шевченко виконав пенальті у своєму неповторному стилі: перед ударом він помітив, як голкіпер рушив вправо, і, вразивши м'яч вліво, потрапив у обійми своїх товаришів по команді.
І ще про два голи Андрія Шевченка. Вони були забиті в одному матчі і забезпечили нашій національній команді перемогу на очах переповненого НСК "Олімпійський" у Києві. Це була перша гра збірної України на чемпіонаті Європи 2012 року проти команди Швеції. Вся країна з нетерпінням очікувала від наших футболістів лише перемоги. Проте на 52-ій хвилині стадіон, заповнений прихильниками збірної України, був шокований. Натомість радощі запанували серед сектора шведських фанатів: лідер збірної Швеції Златан Ібрагімович, отримавши пас від Кіма Чельстрема, відправив м’яч у наші ворота. Найбільше прикро, що цей гол не виглядав закономірним і не відображав переваги шведської команди. Навпаки, ініціатива належала саме нашим футболістам. Лише три хвилини по тому, після гола Ібрагімовича, Андрій Ярмоленко навісив м’яч у штрафний майданчик на Андрія Шевченка. Оточений чотирма захисниками і воротарем, наш форвард зумів пробити головою, продемонструвавши високий рівень професіоналізму. Рахунок став рівним! І через сім хвилин усе повторилося. Знову на висоті був капітан збірної України Андрій Шевченко. Перед цим Андрій Воронін заробив кутовий, який подав Євген Коноплянка. Златан Ібрагімович намагався нейтралізувати Шевченка, але той виявився хитрішим, зігравши на випередження, і спершу Ібрагімович побачив тільки його спину, а потім м’яч у сітці воріт.
Цей момент став фінальним акордом Андрія Шевченка у збірній України, адже його останні офіційні матчі відбулися під час групового етапу Євро-2012 проти Франції та Англії. З 32 голами він займає почесне третє місце серед найкращих бомбардирів у європейських кваліфікаційних змаганнях до чемпіонатів світу та Європи. Крім того, Андрій Шевченко є одним із найрезультативніших гравців у Лізі чемпіонів Європи. Зігравши 100 матчів у цьому престижному турнірі за київське "Динамо", італійський "Мілан" та англійський "Челсі", він забив 48 голів, що входить до числа найкращих досягнень в історії Ліги.
НА ВЕРШИНІ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ
У липні 2016 року Андрій Миколайович Шевченко розпочав новий етап у своїй футбольній кар'єрі, ставши головним тренером національної збірної України. Цю команду він ще зовсім нещодавно представляв як гравець, захищаючи її кольори.
Основна футбольна команда України завжди під пильним оком. Це увага, сповнена вимогливості, емоційності та щирості. Незалежно від обставин у країні та навколишньому світі, футбол залишається найпопулярнішим видом спорту, улюбленим змаганням, без якого важко уявити наше життя. Національні турніри, зокрема чемпіонати Європи та світу, завжди перебувають у центрі цієї уваги.
Андрію Шевченку та його тренерському колективу після невдалого виступу української збірної на фінальному етапі чемпіонату Європи 2016 року знадобилося розробити новий ігровий стиль, а також вдосконалити модель гри та взаємодію з футболістами.
У вересні 2016 року стартував перший матч кваліфікаційного циклу до чемпіонату світу 2018 року. На стадіоні НСК "Олімпійський" українська команда зустрілася з Ісландією, завершивши гру внічию 1:1 (українці мали шанс на перемогу, але не реалізували пенальті в кінцівці зустрічі). Після цього відбулася нічия з Туреччиною (2:2), дві перемоги – над Косово (3:0) та Фінляндією (1:0), а також поразка 0:1 в гостях від Хорватії. Саме ці дві команди, Ісландія та Хорватія (яка згодом стала срібним призером чемпіонату світу), виявилися основними конкурентами українців під керівництвом Андрія Шевченка. Фінальний матч проти хорватів на "Олімпійському" став вирішальним у боротьбі за друге місце в групі, яке давало можливість вийти у плей-оф. У підсумку, перемогу святкувала Хорватія, а Україна зайняла третє місце. Результати нашої команди в цьому відборі: п’ять перемог, дві нічиї та три поразки, з загальною сумою в 17 очок.
Після цього відбувся новий офіційний турнір УЄФА - Ліга націй. Наша збірна потрапила до досить сильної групи 1 ліги Б, де її суперниками стали команди зі Словаччини та Чехії. Завдяки трьом поспіль перемогам - над чехами з рахунками 2:1 і 1:0, а також над словаками 1:0, команда Шевченка завоювала звання переможця групи вже за кілька матчів до завершення турніру. Остання гра проти Словаччини, яка відбулася на їхньому полі і закінчилася поразкою українців 1:4, вже не вплинула на результати. Перемога в цьому міні-турнірі дозволила Україні піднятися до ліги А, де змагалися 16 найсильніших команд європейського футболу. Наша збірна опинилася в надзвичайно складній групі разом із командами Іспанії, Німеччини та Швейцарії.
Проте найбільш значущим досягненням Шевченка на посаді тренера стало завоювання його командою перемоги в групі кваліфікаційного турніру Євро-2020. Наша команда опинилася в групі В, де їй довелося змагатися з чинними чемпіонами Європи — португальцями, а також з учасником фінальної стадії чемпіонату світу — Сербією, а також Люксембургом і Литвою. Основними суперниками були саме португальці та серби. Нічия в Лісабоні з рахунком 0:0, а потім переконлива перемога над Сербією в Львові з рахунком 5:0, підтвердили серйозність, амбіції та рішучість як керівництва, так і гравців нашої збірної.
Своєрідним фіналом змагання в групі став матч з Португалією в Києві, де Кріштіану Роналду і його товариші поступилися 1:2 і відстали від українців на три очки. Підсумок кваліфікації для нашої збірної - 6 перемог, 2 нічиї, жодної поразки, 20 очок, співвідношення м'ячів 17:4 і вихід у фінальну частину ЧЄ-2020 з першого місця і цілком успішний виступ у ній: команда Шевченка увійшла до вісімки найкращих команд континенту.
Sure! Please provide the text you would like me to make unique.
Що означає успіх? Чи це виграш у футбольному поєдинку? Чи, можливо, участь у Лізі чемпіонів? Чи пов'язане це з фінансовим добробутом або успішним бізнесом? Насправді, жодне з цих визначень не є істинним. Маленькі труднощі та незначні розбіжності з часом зникають. Все, що не має сутності, відпадає. Успіх - це свобода. Успіх - це вміння виживати.
Ці слова походять зі статті Андрія Шевченка під назвою "Дух України", яка була написана та опублікована в Інтернеті на початку російської агресії проти України. Ця публікація неможливо залишилася непоміченою, адже в ній яскраво висловлено гнівне засудження агресора, захоплення безстрашністю та стійкістю українських героїв, а також гордість за наш народ і непохитна віра в його перемогу над силами зла. Дозвольте навести ще один фрагмент з цієї статті: "Люди в Україні чудово усвідомлюють, що означає справжня свобода, адже ми разом створили цю країну."
Наша нова країна зі старою історією. Наша культура, мова та історія сягають глибини століть, але незалежність ми отримали лише 30 років тому. Через це - особливо люди мого покоління - ми відчуваємо, що Україна виросла разом з нами. І цей зв'язок означає, що ми ніколи не захочемо його втрачати. Моя історія - це історія України".
Подорож "Золотого м'яча", ініційована Андрієм Шевченком, який отримав цю престижну нагороду два десятиліття тому, є важливим етапом у нашій історії. Вона слугує підтвердженням того, що українці мають силу долати труднощі, досягати висот і здобувати визнання на міжнародній арені. Це свідчення нашої незламності та глибокої прив'язаності до рідної землі, яка була, є і завжди буде нашою. Як зазначив Шевченко на початку проєкту, ця подорож має особливе значення для молоді, адже вона повинна вірити в свої сили, навіть у часи жорстокої війни. "Я вірю в нашу націю, у наших обдарованих людей, і в те, що в Україні з'явиться четвертий "Золотий м'яч", - підкреслив він.
#Іспанія #Штрафний удар (асоціативний футбол) #Італія #Національна збірна України з футболу #Чемпіонат світу з футболу #Україна #Саудівська Аравія #Євген Коноплянка #Португалія #Київ #Футбольний клуб "Челсі". #Європа #Футбольний клуб "Ліверпуль". #Чемпіонат Європи з футболу #Сергій Ребров #ФК "Динамо" Київ #ФК "Баварія" Мюнхен #Мюнхен #Ліга чемпіонів УЄФА #Асоціативний футбол #Українці #Бразилія #Зінедін Зідан #Росія #Віктор Леоненко #Лондон #Москва #Збірна Росії з футболу #Серія A #Чемпіонат України з футболу #Андрій Шевченко #Златан Ібрагімович #Англія #Франція #Швеція #Воротар (асоціативний футбол) #ФК "Ювентус #Мілан #Хорватія #Жозе Моурінью #Словаччина #Чоловіча національна збірна Швеції з футболу #Золота куля #ФК "Барселона #ФК "Парі Сен-Жермен #ФК "Чорноморець" Одеса #Юрій Калитвинцев #Віталій Косовський #Олег Блохін #Валерій Лобановський #"Мілан #Оболонь (футбольний клуб) #Олександр Шовковський #Лейпциг #Алессандро Дель П'єро #Ігор Бєланов #ФК "Спартак" Москва #Ісландія #Сергій Федоров #Юрій Дмитрулін #Олександр Головко #Владислав Ващук #Володимир Онищенко #Паоло Мальдіні #Луї ван Гал
