Бове опинився на межі катастрофи: фатальний фінал - не рідкість у світі футболу.

У неділю, 1 грудня, футболіст Фіорентини Едоардо Бове втратив свідомість під час зустрічі 14-го туру італійської Серії А з Інтером. На полі він зазнав епілептичного нападу, що призвело до зупинки серця.

Цей інцидент майже затмив усі інші спортивні події цього насиченого футбольного вікенду. Матч був негайно зупинений (додатковий час гри відбудеться пізніше), а в медіа почали з'являтися різноманітні чутки. На щастя, найпесимістичніші прогнози не справдилися. Гравець вижив і, що важливо, швидко йде на поправку.

У неділю, 1 грудня, коли відбулися події, прес-служба "фіалок" оприлюднила тривожне повідомлення:

Фіорентина та університетська лікарня Кареджі інформують, що футболіст Едоардо Бове, який отримав медичну допомогу на полі після втрати свідомості під час матчу Інтер - Фіорентина, наразі знаходиться під фармакологічною седацією та був госпіталізований до відділення інтенсивної терапії.

Він прибув у відділення невідкладної допомоги у стані гемодинамічної стабільності. Перші кардіологічні та неврологічні тести виключили гостре пошкодження ЦНС та кардіо-дихальної системи. Стан Едоардо Бове буде знову оцінено через 24 години.

Але вже наступного дня 22-річний хавбек прийшов до тями й відповідав на запитання. Однак причину того, що сталося, ще належить з'ясувати в ході подальших обстежень. При цьому вже виключено гостре ураження центральної нервової та кардіореспіраторної систем.

Очевидно одне: півзахиснику пощастило. Історія футболу знає безліч випадків, коли гравці втрачали життя – як безпосередньо на полі, так і під час транспортування до медичного закладу, або ж навіть через деякий час, перебуваючи в лікарні під наглядом медиків, які готові надати допомогу в будь-який момент. І все ж, ми живемо в XXI столітті, а медичні служби навіть у найзаможніших європейських футбольних клубах елітних ліг не можуть запобігти таким трагедіям.

Часто на футбольному полі можна побачити гравців, які за медичними показниками не повинні були виходити на гру, що призводить до різних трагедій. У той же час, правила ФІФА та УЄФА чітко вказують, що медичні команди клубів та національних збірних повинні уважно стежити за станом здоров’я спортсменів і запобігати таким випадкам.

Досі тривають суперечки серед істориків щодо часу виникнення футболу, але точно відомо, що перші правила гри були розроблені англійцями в 1846 році. Саме вони започаткували першу лігу, яка об'єднала команди з кількох університетів. У 1871 році було засновано Кубок Англії, який вважається найдавнішим футбольним турніром у світі.

Першим офіційно зафіксованим випадком смерті внаслідок гри у футбол став Вільям Кроппер, який виступав за команду Стейвлі в 1889 році. 12 січня того ж року, під час зіткнення з супротивником, він отримав сильний удар коліном у живіт, що призвело до розриву кишечника. Чомусь медична допомога не була надана негайно, і гравця просто перенесли до роздягальні, де він помер вранці наступного дня.

Вже через 3 роки, в 1892-му, помер шотландець Джеймс Данлоп із Сент-Міррена, а в листопаді 1893-го трапилося відразу дві трагедії з різницею в 11 днів. Трагічні випадки на футбольних полях Британії продовжилися, але до 1920 року, за офіційними даними, не виходили за межі островів.

Першою зафіксованою трагедією в світі футболу, що сталася за межами Британських островів, був випадок із футболістом хорватського клубу Хайдук Миколою Гадичем. Після гри проти команди Граджянскі, яка колись була суперником Хайдука з Загреба, у нього загострилася хвороба – туберкульоз, що врешті-решт призвело до його смерті.

Трагічні випадки супроводжували футбол і надалі. Навіть у 1940-ті роки, коли Європу трясла Друга світова війна, помирали футболісти. Загалом історія світового футболу налічує понад 100 трагічних випадків.

Серед загиблих були й видатні спортсмени, футболісти, які представляли національні збірні та користувалися любов'ю і повагою по всій країні. Особливо вражаючою стала трагедія з Марком-Вів'єном Фоє. Гравець збірної Камеруну та клубу Манчестер Сіті відчув себе погано 26 червня 2003 року під час півфіналу Кубка конфедерацій між Камеруном і Колумбією, що проходив у Ліоні, Франція. На 73-й хвилині матчу він раптово впав на поле. Хоча його терміново госпіталізували, всі зусилля лікарів не дали результату. Фоє помер, а його товариші по команді дізналися про це, святкуючи перемогу у грі з рахунком 1:0 та вихід до фіналу.

На полі з життя пішов гравець угорської збірної та португальської Бенфіки Міклош Фохер, який раптово відчув себе погано під час матчу чемпіонату Португалії проти Віторії Гімарайнш у 2004 році. У 2007 році гравець Севільї Антоніо Пуерта також став жертвою серцевого нападу під час гри Прімери. Особливо вражаючим залишається момент з Євро-2020 (перенесеного на 2021 рік через пандемію COVID-19), коли гравець збірної Данії Крістіан Еріксен знепритомнів і пережив зупинку серця під час матчу Данія - Фінляндія, що глибоко вразило вболівальників.

На жаль, не оминули трагічні випадки й українських футболістів. І першим із них став воротар Сергій Перхун. 18 серпня 2001 року в Махачкалі проходив матч чемпіонату Росії з футболу, в якому Анжи приймав ЦСКА з українським голкіпером у складі. В одному з епізодів гри, на 78-й хвилині матчу, була довга передача гравця Анжи з глибини поля у бік воріт ЦСКА.

Перхун вийшов за межі штрафного майданчика, щоб перервати наступ нападника махачкалінців Будунова. Оскільки він не мав права грати руками, воротар стрибнув, намагаючись вибити м'яч головою, але ухилився від цього через можливість травмувати суперника. Будунов, не бажаючи віддавати ініціативу воротареві, продовжував свою атаку без зменшення швидкості. Сергій встиг провести удар головою по м'ячу, проте в цей момент обидва гравці зіштовхнулися у повітрі.

Як пізніше з'ясувалося, удар точно влучив у скроневу частину. При цьому Перхун залишався у свідомості, розмовляв з лікарями та керівництвом ЦСКА. Проте вже у санітарній машині, дорогою до аеропорту знепритомнів. Футболіст пережив кілька зупинок серця, але щоразу лікарям вдавалося запустити його знову. А потім Перхун впав у глибоку кому.

28 серпня, через 10 днів після матчу, Сергій Перхун помер, не приходячи до тями.

У київському Арсеналі сталися дві трагедії протягом 2004 року, причому обидві під час тренувального процесу. 7 січня помер 23-річний грузинський нападник Шалва Апхазава, а 1 березня помер 17-річний Андрій Павицький. Причиною смерті гравця стала недбалість медичної служби клубу, яка не доповіла тренеру про проблеми Павицького зі здоров'ям, через які він не мав права займатися у загальній групі.

Під час тренування трагічно пішов з життя Павло Ткаченко. 16-річний футболіст з Севастополя відчув себе погано і впав на поле 17 січня 2014 року. На жаль, він більше не зміг підвестися.

Знаменитий захисник Динамо 80-х років, Андрій Баль, трагічно пішов з життя під час гри ветеранських команд 9 серпня 2014 року. На момент його смерті йому виповнилося 56 років.

Спеціаліст у галузі спортивної медицини Микола Ліневич підкреслює:

У сучасному футболі кожен тренер прагне максимальної швидкості, миттєвого контролю м'яча та значних "вибухових" зусиль. Футбол — це не безперервний біг, а циклічний ритм. Гравець може різко пробігти 20-30 метрів, а потім зупинитися. Після цього знову спринт і коротка пауза. Такий стиль гри створює значне навантаження як на м'язи, так і на серцево-судинну систему.

У минулому вони мали менші розміри. У 80-х та 90-х роках травматизм серед футболістів спостерігався значно рідше. Наприклад, пошкодження хрестоподібних зв'язок вважалися майже винятковими. Це також вказує на те, що навантаження, які отримують спортсмені, стали надзвичайно великими. І ця тенденція тільки посилюється. Якщо так далі піде, їхня витривалість може вичерпатися. Ситуація потребує певного уповільнення.

Людський ресурс не безмежний. Спорт вносить великі корективи в організм. У професійних футболістів є значна гіпертрофія лівого шлуночка.

Кожен випадок, зрозуміло, індивідуальний. Може все статися через навантаження. Можливо, гравці отримували удари в область серця напередодні. Потрібно дослідити, які фармакологічні засоби застосовували, яким був режим останні два-три дні, переглянути план тренувань, вивчити кардіограми.

На жаль, існує постійний ризик зупинки серця у професійних атлетів. Саме тому всі медики тепер зобов'язані мати кардіостимулятори під рукою.

А відповідаючи на запитання, як спробувати уникнути подібних трагедій, лікар зазначає: